Я психотерапевт, яка точно знає: терпіти життя - не стратегія. Навпаки - в роботі ми вчимося: 🔸 приймати й любити себе (так, навіть у дні, коли волосся не лежить); 🔸 будувати здорові стосунки (починаючи із себе); 🔸 і, нарешті, насолоджуватись життям, а не виживати у ньому. Пройшовши власний шлях у психотерапії, я дійшла кількох важливих висновків. Вони стали моїми орієнтирами - і з радістю поділюся ними з вами: 🌟 Почуття і емоції - не вороги, а компаси. Коли я знаю, що відчуваю - я в контакті з собою і обираю себе. 🌟 Вибирати себе - не егоїзм, а гігієна душі. Якщо мені “не ок”, значить, щось йде не туди. І це важливо визнати. 🌟 Говорити словами через рот - must have: про бажання, про “ні”, про вдячність і про потреби. Мовчання - не золото, а часто шлях до фрустрації. 🌟 Приймати похвалу і компліменти — окрема навичка! Ніякого “та ні, нічого особливого”. 🌟 Плани - добре. Гнучкість - краще. Свобода міняти маршрут - ознака сили, а не слабкості. 🌟 І моя святиня - особисті кордони. Знаю їх, бережу й навчаю цьому інших. Працюю з тими, хто готовий чесно дивитися в себе — і робити це з любов’ю.