Привіт 🙂 Мене звуть Карина і за свої 30 років життя я запевнилась лише в одному: немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Навіть коли здається, що виходу немає, що цей момент болю з нами назавжди, ми можемо зробити його тимчасовим. Мій професійний шлях почався в 2018 році, коли я, сповнена надій та мотивацій, приступила до плідної роботи в державну організацію, де цілих 5 років допомагала батькам, зустрічати своїх дітей, народжених не біологічно, а серцем. Але велика війна і вибір мого чоловіка стати на захист нашої країни змінили в мені все. Я зрозуміла, що все що я роблю – більше мені не відгукується. ⠀ Всередині сум, самотність, страх і біль розлуки. Чітких термінів демобілізації немає. Я чекаю і я в цьому сама. Тому навесні 2024 приймаю рішення зібрати групу підтримки для жінок, які чекають коханих з війни. Не для них, насправді, для себе. З метою навчитися жити на межі двох світів. І ось за плечима вже десятки груп, і по сьогоднішній день ми все ще досліджуємо цю формулу. Ще з підліткового віку, моїм улюбленим твором є повість Дж. Селінджера «Над прірвою у житі». ⠀ Так от. Більше я не ловлю «малят над прірвою у житі». ⠀ Тепер я жінка, яка бере ліхтар і спускається в цю прірву. І це не дурниці. Це єдине, чого мені хочеться по-справжньому. Тому запрошую до співпраці всіх тих, кому болить, хто саме в цей момент балансує над прірвою в самотності і розгубленості. Хто живе у війні ззовні і у війні всередині себе. Я поділюсь ліхтарем і разом ми додамо світла в цей тунель 😉